Чого ми можемо навчитися від колективного розуму на Стрейдері VI?

Що становлять собою «індивіди», з яких складається колективний розум? Вони є лише нерозумними частинами більшого, розумного організму чи це більший «розум» є лише продуктом самостійних організмів? Чи є можливими обидва варіанти?

Ми визначаємо організми за їхніми притаманними властивостями, але завжди переконуємося, що ці властивості залежать від властивостей середовища. Концепція пуголовка не має змісту без концепції жаби, в яку він розвивається. Ідея хижака є безглуздою без розуміння його здобичі. Звідси постає запитання: якщо ми визначаємо все, посилаючись на все, тоді що ми насправді визначаємо?

Нещодавно здійснили наочний експеримент із колонією колективного розуму, виявленою на Стрейдері-VI. Біля гнізда встановили прилад, який уражав струмом індивідів, що наближалися до нього. Мурашина колонія втратила багато індивідів, перш ніж всередині неї поширився сигнал про небезпеку, який «навчив» колонію уникати приладу. Успішно, проте витратно.

Колонія на Стрейдері-VI швидко розділилася на дві фракції

• перша намагалася відсунути прилад силою, жертвуючи індивідами;
• друга намагалася закопати прилад у пісок.

Через те, що дії двох фракцій суперечили одна одній, виникла сутичка. Перша фракція зазнала поразки, оскільки мала скорочену чисельність. Прилад безпечно закопали, а вцілілі учасники обох фракцій примирилися. З погляду індивідів цей експеримент є жахливим. З погляду колективного розуму - дошкульну проблему подолали найдієвішим способом. Який погляд є «правильним»?

Ми припускаємо, що жоден. У спробі підігнати таку матерію під свій жорстко окреслений набір концепцій, ми вимальовуємо світ із хибним уявленням про конкретність і зміст, яке є віддзеркаленням наших концепцій про самих себе.

Ми вважаємо, що індивіди Стрейдера-VI «нападають» один на одного, так само як мікроби в людському тілі. Проте колонія Стрейдера-VI загалом, як і людське тіло, не може бути здоровою без «ворожості» своїх складових частин. Ми вважаємо мозкові нейрони нерозумними, але вважаємо розумним мозок загалом. Проте коли мозок охоплює вагома думка й витісняє менш вагомі думки, то чи вважаємо ми таку поведінку ворожою? Чи оплакуємо ми загиблі нейрони?

Коли людське суспільство охоплює філософія чи технологія… через що точаться війни та помирають люди… це потрібно розглядати як добро чи зло? Ми не намагаємося підірвати зміст нашого існування. За теперішнього становища наше існування справді є дуже важливим. Проте чи справді наша цивілізація та наш усесвіт бодай чимось відрізняються від колонії на Стрейдері-VI? Чи справді наш розум обмежується плоттю та кров’ю? Чи все-таки наш усесвіт є однією велетенською розумною системою, а ми є лише амебами, що зарозуміло длубають її поверхню?

Як науковці ми маємо пам’ятати, що наша мета - не вимальовувати світ за власним баченням, а бачити його таким, яким він є насправді.