Барт Торґал, запис №1 - «Світ довкола»

Я здогадувався, що від життя під водою може розвинутися клаустрофобія. Батько вже відчуває її на собі. Він називає дитячою мою звичку видивлятись у вікно, та я все одно видивляюся й інколи думаю про те, як мені пощастило бачити цей світ зблизька. На острові я б нізащо не повірив у існування таких істот. Деякі тутешні риби світяться… А одна риба на 90% складається з ока… Ще є змії вдвічі довші за приміщення оселі.

Певна річ, приязних істот тут мало. Рослини здебільшого отруйні - я вивчив це на власному гіркому досвіді - проте мені вдалося налагодити вирощування мармурових кавунів у невеликому розсаднику. Коли ж їх забракне, щоби прогодувати нас… що ж, тоді їстимемо рибу. Трохи гидко, але доведеться звикати.

Я намагаюся зберігати відомості про свої знахідки. Батько схвалює. Каже, що знання - сила. І додає: «Що більше будемо знати про цю планету, то легше буде отримати користь від неї». Мені ж просто цікаво дізнаватися. Без належного устаткування й доступу до мережі це дається нелегко, проте старий-добрий спосіб - спостерігати, записувати, висувати припущення - показує мені світ так, як нізащо не покаже спектроскопічне дослідження.

Віднедавна я спостерігаю за крабовими зміями. Вони нападають із засідки на травоїдних істот, коли ті об’їдають гриби, в яких ховаються змії. Рештки тварин осідають на дно й удобрюють гриби, якими харчуються травоїдні істоти, якими харчуються змії. Від цієї співеволюції в мене голова йде обертом.