Щоденник (храм орків)

Цілковито втратив відчуття часу ...

Не бачив денного світла вже невідомо скільки. Гадаю, 23 дні, та не певен. Нас тягнуть у шахту ще до сходу сонця й виводять назад, коли воно вже зайшло.

І робота до біса важка. Ці виродки не мають жалю. Якщо ти надто слабкий, захворів, травмувався, загубився чи ... що завгодно, байдуже, тебе просто залишають помирати.

Я мушу вибратися звідси, хоч би як!

Ми працюємо все глибше й глибше в горі ...

Вхід перетворився на величезну порожнину. Навіщо їм така велика шахтна виробка? Хіба що це не шахта ...

Один із хлопців намагався сказати мені, що оркські жерці не мають сердець. Не в переносному сенсі, сказав він. У їхніх грудях не б’ються серця. То як же вони живі? Люди божеволіють, уже не відрізняють дійсність від уяви. Та чи дивує мене це? Анітрохи.

Знаю лише, що жерці бояться цього меча. Я бачив його нещодавно. Чудова річ. Якби він був у мене, я б швидко з ними розправився ...

Я знаю, де тримають меч. У кімнаті в передній частині храму, але її охороняє один із жерців.

Отже, вирішено: я втечу. Залишу тут цей щоденник. Можливо, колись він комусь допоможе ...