Підземна навала

Від Східного Ляпіса незабаром залишаться лише руїни. Голод і посуха не залишають нам шансів. На щастя, дядько Пострах, як його називає Седі, тимчасово прихистив нас... хоча я вже починаю сумніватися, що дійсно на щастя.

Він всюди тягає з собою молот, від чого у нього підгинаються ноги. Вічно волочить його по коридорах... Каже, мовляв, для захисту, адже вони повзають знизу: чути, як лізуть з порожнечі... І справді пострах, інакше не скажеш. Нам потрібна надія, а не страшні історії!

Кілька годин тому він пішов по воду до колодязя... так і не повернувся. Я починаю хвилюватися. Треба б сходити та перевірити, тільки тепер і мені здається, ніби знизу хтось повзає...