Чарівниця Ікора

Ці частинки не просто заражають - вони поглинають природні речовини й створюють якийсь цикл енергії та росту! Я повинна розібратися в ньому, провести більше дослідів зі спорами Савану й зрозуміти, що до чого. Це складно, так, але краще я буду в лабораторії, ніж у селі... Люди там мене втомлюють.

Рідина в чорному казані вирує - він немов затягує мене... Спори розчиняють усе, що я додаю, повільно пожираючи плоть і кістки. Змінюють, ніби рідина поглинає генетичні ланцюжки, щоб скласти їх наново.

Одного разу я довго дивилася всередину, і тут раптом примарилося, що вариво подивилося у відповідь. Здається, з віком розум починає давати слабину... чи мені просто самотньо.

• Ікора

Тепер я впевнена мій розум зрадив мене. Роки усамітнення виснажили його.

Бездонна паща... живе в моєму котлі і чекає свого часу. Крутиться. Обволікає нудотним ароматом гниття...

Я чую шепіт, поклик. Слів не розібрати, але... вона знає, що всередині мене порожнеча. Безодня теж порожня... і голодна. Ми з нею схожі.

• Ікора

У голосі пащі, що звернулася до мене, відчувалися голод і самотність. Вона тужила, як і я. У мене не було вибору.

Я кинулася в неї. Зуби були гострі мов бритва і розсікли мою плоть. Я ковзнула під язик. Відчула задушливе тепло. Залишилася там. Тепер ми з нею одне ціле.

Чому моя плоть порожня? Вона яма, яка мріє наповнитися. Я ніщо, порожнеча, вакуум. Кілька, багато, усі. Затягнуті у вир, що живить цикл. Сьогодні розмноження. Завтра підготування, заново розплутатися. Я сама безодня, що прокинулася знову.