Перейти до вмісту
WikilyWIKILY
Усі ігриВікі: 42 · виберіть свою гру
ЩоденникІнформація про світ

Змінити гру

Вікі: 42 · виберіть свою гру
Enshrouded у застосунку WikilyБезкоштовно · 4.4★4.6★ · На весь екранОтриматиОтримати
Роздуми Манатора про вічність

Древні та Полум'я

Роздуми Манатора про вічність

Інформація про світ із розділу щоденника «Древні та Полум'я»: 2 записи, які можна прочитати в 2 місцях (регіон: Попільна Колиска).

Де читається

Карта не завантажилася.

Перезавантажте сторінку. Якщо вона лишається темною, ваш браузер може бути застарим для карти або щось блокує її скрипти.

Древні не народжуються. Ми повертаємося.

Матір Полум'я дарує нам життя. Вона дозволяє мандрувати Землею в пошуках мудрості й відкриттів, а коли ми з дарами повертаємося, забирає його назад. Принаймні на деякий час.

Тому древні душі, інакше іскри, обмежені. Вони затримуються у світлі, пов'язані з усім, що було раніше, і з усім, що колись буде, доки нас знову не витіснять, повністю знищивши.

Цей цикл є священним. Його чистота бездоганна.

Але сама собою іскра не може існувати. Це лише свідомість, душа, осередок спогадів, що потребує носія. Щоб утримати іскру, потрібна оболонка. Оболонки є тимчасовими. Вони розсипаються на порох, коли наближається наш кінець, і за ними немає сенсу сумувати.

Якщо загинемо вдалині від Полум'я - що малоймовірно, бо правимо вічно, - ми пропащі, допоки не повернемося до її світла.

  • Манатор
Походження Кола

Колись Матір Полум'я породжувала іскру кожного сонцестояння. Тепер нам щастить отримати «нащадка» лише раз на десятиліття. Наша чисельність почала зменшуватися відтоді, як наймолодший з нас почав утручатись у справи людей.

Яка ганьба. Пляма на нашій гідності й нейтралітеті. Змарнувати життя - покинути коло, відмовитися від обіймів Матері Полум'я - заради чогось настільки смішного, як співчуття... це жалюгідно.

Та все ж мушу визнати... Як найстарший, я відчуваю вплив Матері Полум'я, але мене мучить невизначеність, тож теж не відповідаю на її поклик.

Адже не завжди так було. Голоси в Полум'ї, відлуння крізь простір і час, що розповідають про батьків. Про братів. Про синів. Про родини та предків, що були вільними, оновлюваними... Але їхні нашіптування зливаються разом, сковані в одне.

Колись ми народжувалися. Колись ми вмирали. Колись нас пам'ятали. Тож наскільки скам'янілим є наш шлях? Наскільки я гідний забуття, а наскільки - згадки?.. Наскільки ми помиляємося, наскільки маємо рацію і наскільки незмінні?

  • Манатор

Інформація про світ

Категорія

Древні та Полум'я

Записи

2

Місце читання

Попільна Колиска
Приєднуйся до спільноти авторівЛюди, які створюють вікі Enshrouded, є в нашому Discord. Став запитання, пропонуй сторінки або допомагай нам її розвивати.Перейти в Discord (відкриває Discord у новій вкладці)