Напій і кров

Сьогодні прийшов дивний покупець.

Суворий чоловік, високий і похмурий. Може, він лицар або найманець, хоча його емблему я не впізнаю. Він абсолютно точно полюбляє пити: вино або скоріш грог. Золота в нього нема, тому я сказав йому йти геть, але марно. Стоїть собі, очі вилупив, щось шепотить, щоки червоні... вказує пальцем у залізній рукавичці на ром, який на верхній полиці, а сам аж хитається.

Здавалося, що руки в нього відокремлено від тіла рухаються, на маріонетку він був схожий - такий незграбний! Роздратований власною кульгавістю і відсутністю випивки, він зірвав рукавички і... як жбурнув їх через усю кімнату. Я зі страху під прилавок сів. Непроханий гість схопився за край стійки. На мить здалося, що він зараз кинеться на мене... але замість цього він переліз, зістрибнув на підлогу і зашаркав у бік полиць з випивкою. Схопивши пляшку, незнайомець пригубив, а потім вивалився за двері й пішов геть.

Про рукавиці він забув начисто. Вони, здається, цінні. Я сховав їх на горищі, поки господар не повернеться - тверезий і з кишенями із золотом.